прояв у дитині єдиного творчого божественного начала, закладене в людині прагнення пізнати внутрішню сутність усіх речей, тобто Бога.

закладене в людині прагнення пізнати сутність речей.

здатність «перетворювати безформенні предмети у форми краси».

течія в педагогіці другої половини XIX – початку XX ст., для якої характерним був крайній індивідуалізм і категоричне заперечення суворої регламентації всіх сторін життя й поведінки дитини. Ідеал прихильників вільного виховання – вільний, не обмежений ніякими рамками розвиток сил і здібностей кожної дитини, повне розкриття індивідуума. Ідеї вільного виховання нерозривно пов ' язані з теорією природного виховання, запропонованою ще у XVIII ст. Ж.-Ж.Руссо.

діяльність учителя (викладача) в процесі навчання. Воно полягає в постановці перед учнями (студентами) пізнавального завдання, повідомлені нових знань, організації спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництві роботою учнів по засвоєнню, закріпленню й застосуванню знань, у перевірці якості знань, умінь і навичок.

у широкому розумінні слова – працівник вищої, середньої спеціальної або загальноосвітньої школи, який викладає якийсь навчальний предмет; у вузькому розумінні слова – штатна посада у вузах і середніх спеціальних навчальних закладах.

процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів. У широкому розумінні виховання – це вся сума впливів на психіку людини, спрямованих на підготовку її до активної участі у виробничому, громадському й культурному житті суспільства. Сюди входять як спеціально організований вплив виховних закладів, так і соціально – економічні умови, що діють певною мірою стихійно. У вузькому розумінні слова виховання є планомірним впливом батьків і школи на виховання. Метою виховання є сприяння розвиткові у вихованця виявленого обдарування чи стримання якихось задатків відповідно до мети („ідеал виховання”). Засобом виховання є насамперед приклад, який вихователь подає вихованцеві, потім – наказ (вимога й заборона), переконання, привчання й навчання. Виховання поширюється на тіло, душу й дух і ставить завданням утворення із задатків і здібностей, що розвиваються гармонійною цілою, а також набуття підростаючим вихованцем сприятливих для нього самого і для суспільства душевно – духовних установок стосовно до інших людей, сім ' ї, народу, держави тощо. Виховання з боку батьків і школи припиняється з втратою ними авторитету у вихованця.

співрозмірний розвиток фізичних та духовних сил людини, струнке й строге поєднання різних сторін і функцій її свідомості, поведінки й діяльності.

повага до особистості дитини, обережне ставлення до зростаючої дитячої душі, щира турбота про її фізичний, психічний, розумовий розвиток.

рушійна сила розвитку дитини, інстинктивна діяльність, вищий ступінь дитячого розвитку, відображення внутрішнього світу дитини, головний вид діяльності дитини.

(нім. Frobelsche Gabeny ) – дидактичний матеріал для ігор та занять з дітьми дошкільного віку, розроблений у XIX ст. німецьким педагогом Ф.Фребелем. Складається з шести "дарунків": м'ячиків, кулі, циліндра, куба, кубиків, цеглинок, підібраних з таким розрахунком, щоб відразу задовольнити всі інстинкти дитини. При користуванні ними ознайомлення з природою поєднується з засвоєнням геометричних норм, розвитком художнього смаку дитини. У системі Фребеля м'ячик, кубики, цеглинки, лозинки і насіння виступали символами, які зображали або навколишнє життя тварин і людей, або природи казкових героїв.

спеціально створені суспільні заклади,  де дітям даються знання, завдяки яким укріплюється їх тіло, вправляються почуття, розвивається розум; діти знайомляться з природою і людським світом, їм надається моральне, трудове, естетичне виховання.

це дерев’яна куля, куб і циліндр. Ці тіла знайомлять дитину з різними станами предметів – спокою і руху, з формами їх залежності від того чи іншого стану. Протилежні за формою куля і кубик, поєднуючись і роз’єднуючись в іграх, дають уявлення про ціле й окреме. 

закон розвитку за протилежністю і примиренням протилежностей. Ф.Фребель підтримує думку про нескінченність розвитку в природі й про розвиток людини впродовж усього її життя.

сприяння розвитку закладених в дитині якостей.

саморозкриття божественного начала; поступового розвитку людини; природовідповідного виховання.

розвиток природних здібностей дитини.

це іс­торично зумовлена і створена самим на­родом сукупність ідеалів, поглядів, пере­конань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаю­чих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації,формується національна свідомість і до­сягається    духовна    єдність    поколінь . Н. в. — це виховання підростаючих поко­лінь у дусі українського виховного ідеалу на багатовікових традиціях. Н. в. грун­тується на засадах родинного виховання, на ідеях і засобах народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уособ­люють вищі зразки виховної мудрості українського народу. Основні принципи Н. в. — гуманізм, демократизм, народ­ність, єдність родинного і шкільного впливу, природовідповідність, виховання у праці, самодіяльність учнів.

мовленнєва діяльність із використанням наочно-мовних вправ, виділення одного предмета та множини, позначення множини предметів числом (елементарна математична діяльність), виконання та створення пісень як засобу «догляду за внутрішнім, душевним життям», творча діяльність (малювання, спів, ліплення, конструкторські дії з кубиками, паличками, папером та ін.),  рухливі ігри та гімнастичні вправи, слухання розповідей, прогулянки в природу. 

м’яч, куля, циліндр, куб, дощечки, палички, горох, папір, нитки, глину, пісок.

це м’яч (м’ячі), за допомогою якого дитина набуває поняття про єдність світу. Малятам пропонуються м’ячі кольорів веселки, а також білий і чорний. Кожний на мотузочці, що дає можливість вільно маніпулювати ним. 

«духовне вище за матеріальне, дух творить світ і матеріальний, і духовний».

усвідомлення майбутніми вихователями алгоритму виконання діяльності через взаємопов’язану систему дій, що полягає в аналізі цілей, можливостей, виборі форм, методів та засобів навчання, що забезпечують досягнення високої ефективності професійної діяльності.

куб, поділений на 27 кубиків, три з них навскіс по діагоналі поділені на чверті. З цих елементів можна скласти різноманітні комбінації споруди, фігури прямокутної і гострокутної форми, розширюється знайомство з властивостями предметів, з поняттями, представленими у попередніх дарунках. Побудова багатокутних предметів сприяє засвоєнню геометричних фігур.

найсприятливі­ший вік для розвитку тих чи інших психічних функцій (сприймання, мовлен­ня, пам'яті тощо), що визначають психіч­ний розвиток дитини і мають вирішальне значення для її навчання та виховання. Вперше цей термін застосував італій­ський педагог М. Монтессорі.

(від лат. sensus— відчуття) — складова частина розумового й фізичного виховання дити­ни, спрямована на розвиток діяльності її органів відчуття і сприймання. Потреба в С. в. зумовлена значенням чуттєвого пізнання в розвитку людини. Розвиток загальних інтелектуальних здібностей лю­дини значною мірою зумовлений особли­востями її С. в. в дитинстві. С. в. є сукуп­ністю педагогічних заходів, спрямованих на розвиток відчуття та сприймання емоційної сфери в дітей у процесі їхньої взаємодії з предметами навколишнього світу. Велику роль у С. в. відіграють мов­лення, словесні вказівки й позначення. С. в. є невід'ємним елементом організації педагогічного процесу.

(від лат. sensus — відчут­тя) — чуттєвий, пов'язаний з відображен­ням дійсності за допомогою відчуттів і сприймань. Психофізіологічний механізм сенсорності виявляється в так званому сенсорному умовному рефлексі — відпо­віді на вплив умовного подразника — зміні чутливості. Як сенсорний подраз­ник можуть виступати матеріальна річ чи явище, а також слово. Враховуючи важливість сенсорного пізнання для оп­тимального орієнтування людини в при­родному й соціальному середовищі, су­спільство здійснює сенсорне виховання.

куб, розділений на вісім рівних кубів. Завдяки цьому дарові дитина вчиться розрізняти ціле і частини цілого. Вона також набуває поняття про розподіл, число тощо. Так, діючи з кубом і кубиками, щось будуючи, дитина водночас додає, віднімає, ділить куб навпіл, на чотири чи вісім частин, множить. У іграх з кубиками вона засвоює три форми життя: будування, красу, пізнання.

Ф.Фребель уважав його природовідповідність (визначав дитину носієм вроджених ідей).

творчість, почуття і думка – єдине, неподільне, щоб дитина проявляла дію, відчуття і мислення одночасно.

система виховних впливів, яка передбачає залу­чення дітей і юнацтва з метою їх загаль­ного розвитку до трудової діяльності. Т. в. притаманне всім історичним форма­ціям і є найстарішою формою виховання. Його конкретний характер і місце в системі виховання визначаються конк­ретними історичними умовами. В сучас­ній українській школі. Т. в. здійснюється багатьма шляхами: у процесі вивчення загальноосвітніх предметів гуманітарного і природничо-математичного циклів, на уроках трудового навчання, у процесі са­мообслуговування, у позакласній і поза­шкільній роботі, в родині.

складова частина загального виховання; соціально-педагогічний процес, спрямований на зміцнення здоров'я й загартування орга­нізму, гармонійний розвиток форм, функ­цій і фізичних можливостей людини, фор­мування життєво важливих рухових нави­чок та умінь. Ф. в. здійснюється в єдності з розумовим, моральним, трудовим і ес­тетичним вихованням. Обов'язкові занят­тя фізичними вправами за державними програмами проводяться в дошкільних закладах, загальноосвітніх школах, у всіхтипах спеціальних навчальних закладів, в армії тощо.

об'єд­нання педагогів, діячів народної освіти й лікарів-педіатрів в Україні, які ставили за мету поширення ідей Ф. В. А. Фребеля, розробку проблем дошкільного вихован­ня, підготовку виховательок для дитячих садків, відкриття дошкільних закладів. Київське Ф. т. (1908—1920) розроблялотеоретичні питання дошкільного вихо­вання; організувало Фребелівський жіно­чий педагогічний інститут, народний ди­тячий садок, початкову школу й психо-лого-педагогічну амбулаторію, видавало книги з дошкільного виховання. Єдності поглядів на дошкільне виховання та його завдання серед членів Ф. т. не було. Йшла боротьба між послідовними фребелістами, з одного боку, й прихильниками педагогічних ідей К. Д. Ушинського й П. Ф. Лесгафта — з другого. Ф. т. припинили існування після 1920.

вищий жіно­чий педагогічний навчальний заклад у Києві для підготовки виховательок дітей дошкільного віку. Заснований 1908 Ки­ївським фребелівським товариством (го­лова — І. О. Сікорський). Названо за прізвищем теоретика і практика дошкіль­ного виховання Ф. В. А. Фребеля. Протя­гом трьох років навчання слухачки ви­вчали біологію, анатомію й фізіологію людини, загальну гігієну, психологію, пе­дагогіку, історію педагогічних учень, фі­лософію, дитячу літературу, іноземні мо­ви, ігри, ручну працю тощо. При інсти­туті були психолого-педагогічна амбу­латорія, народний дитячий садок, дитя­чий притулок (ясла), початкова школа для практичних занять студенток. У 1920 інститут було включено до складу Київ­ського інституту народної освіти.

Фрьобель Фрідріх Вільгельм Август (21.IV. 1782, с. Обервайсбах, Тюрінгія —21.VI. 1852, Марієнталь, Тюрінгія) — німецький педагог, теоретик дошкільного виховання, послі­довник Песталоцці. В 1837 у Бланкенбурґу (Тюрінгія) відкрив заклад для ігор і занять дітей молодшого віку, який згодом назвав "Кіndergarten" — дитячий садок. Був прихильником всебічного розвитку дітей, урахування їхніх вікових особли­востей. Створив систему дидактичних ігор, так звані шість дарів Фребеля. В 1849 організував у Лібенштейні підготов­ку виховательок ("садівниць") для дитя­чих садків. Негативною рисою педагогіч­ної системи Ф. була надмірна регламен­тація діяльності дітей, що призводило до обмеження їхньої самостійності, вихован­ня педантизму.

це цілісна система навчання і виховання дітей педагогічної науки про зміст, форми і методи розвитку, навчання та виховання, передачі дошкільного віку в контексті педагогічної концепції Ф. Фребеля; передача соціального досвіду від педагога до вихованця.

складова ес­тетичного виховання; формування засоба­ми мистецтва естетичного сприймання, розвиток художньо-творчих здібностей людини в різноманітних галузях мистец­тва, потреби вносити в життя прекрасне. Метою X. в. є розвиток інтересу до мис­тецтва, формування в людини вміння сприймати, розуміти та оцінювати твори мистецтва, естетичної свідомості (смаків, поглядів, потреб) тощо.X. в. здійснюєть­ся в родині, дошкільних закладах, у за­гальноосвітніх школах, середніх і вищих навчальних закладах, у позашкільних, культурно-освітніх закладах, у художній самодіяльності.

педагогічно орієнтоване вихо­вання художніх смаків і здібностей,здійснюване відповідно до вікових і психологічних особливостей дітей 3—7 років. Розвиток у дітей почуття прекрас­ного сприяє їхньому моральному вихо­ванню й розширенню розумового круго­зору.

куб, поділений на вісім брусків-площин. Граючись, чи за завданням будуючи з брусків різні предмети, фігури, дитина ознайомлюється з лінійними, кутовими і площинними особливостями будівель, з довжиною, шириною, товщиною, висотою, з правилами рівноваги, стійкості, тобто з основними архітектурними поняттями.

куб, поділений на 27 цеглинок (дощечок), з яких 3 поділені навпіл уздовж і 12 – навпіл упоперек. Дії з цими цеглинками потребують відчуття реальності й спритності. Пошук назви споруди розвиває уяву, збагачує мову дитини.

заклад суспільного виховання дітей з 2—3-місячного віку до 3 років. Я. д. забезпечують необхідні умови для нормального психофізичного розвитку й виховання дітей, для зміцнен­ня та охорони їхнього здоров'я і одно­часно розширюють можливості участі жінок-матерів у господарській, культур­ній і громадській діяльності. Я. д. з'яви­лися в Україні та інших країнах Європи в XIX ст.