прояв у дитині єдиного творчого божественного начала, закладене в людині прагнення пізнати внутрішню сутність усіх речей, тобто Бога.

закладене в людині прагнення пізнати сутність речей.

здатність «перетворювати безформенні предмети у форми краси».

течія в педагогіці другої половини XIX – початку XX ст., для якої характерним був крайній індивідуалізм і категоричне заперечення суворої регламентації всіх сторін життя й поведінки дитини. Ідеал прихильників вільного виховання – вільний, не обмежений ніякими рамками розвиток сил і здібностей кожної дитини, повне розкриття індивідуума. Ідеї вільного виховання нерозривно пов ' язані з теорією природного виховання, запропонованою ще у XVIII ст. Ж.-Ж.Руссо.

діяльність учителя (викладача) в процесі навчання. Воно полягає в постановці перед учнями (студентами) пізнавального завдання, повідомлені нових знань, організації спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництві роботою учнів по засвоєнню, закріпленню й застосуванню знань, у перевірці якості знань, умінь і навичок.

у широкому розумінні слова – працівник вищої, середньої спеціальної або загальноосвітньої школи, який викладає якийсь навчальний предмет; у вузькому розумінні слова – штатна посада у вузах і середніх спеціальних навчальних закладах.

процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів. У широкому розумінні виховання – це вся сума впливів на психіку людини, спрямованих на підготовку її до активної участі у виробничому, громадському й культурному житті суспільства. Сюди входять як спеціально організований вплив виховних закладів, так і соціально – економічні умови, що діють певною мірою стихійно. У вузькому розумінні слова виховання є планомірним впливом батьків і школи на виховання. Метою виховання є сприяння розвиткові у вихованця виявленого обдарування чи стримання якихось задатків відповідно до мети („ідеал виховання”). Засобом виховання є насамперед приклад, який вихователь подає вихованцеві, потім – наказ (вимога й заборона), переконання, привчання й навчання. Виховання поширюється на тіло, душу й дух і ставить завданням утворення із задатків і здібностей, що розвиваються гармонійною цілою, а також набуття підростаючим вихованцем сприятливих для нього самого і для суспільства душевно – духовних установок стосовно до інших людей, сім ' ї, народу, держави тощо. Виховання з боку батьків і школи припиняється з втратою ними авторитету у вихованця.

співрозмірний розвиток фізичних та духовних сил людини, струнке й строге поєднання різних сторін і функцій її свідомості, поведінки й діяльності.

повага до особистості дитини, обережне ставлення до зростаючої дитячої душі, щира турбота про її фізичний, психічний, розумовий розвиток.

рушійна сила розвитку дитини, інстинктивна діяльність, вищий ступінь дитячого розвитку, відображення внутрішнього світу дитини, головний вид діяльності дитини.